Ось я в новій хаті! Тут все нове, незвичне й лячне, однак тут чимало людей, деякі з них невеликого зросту, й усі мене гладять, показують іграшки й дозволяють учіплятися в них зубами й виривати з людських пащ. Час від часу люди щось мені кричать і махають руками, іноді навіть чмокають вголос, що мене приваблює, і я біжу до них, а мені натомість дають ласощі й нахвалюють.
А одного разу я так на вигуки, що починалися на «Сі», прибіг, проте ласощів не отримав. Я спробував гавкнути й потицяти людину лапами, але вона відвернулася, й мені довелося оббігати. Після кількох таких спроб я притомився і всівся спантеличений. Тут мені ласощі й дали, і погладили також. А потім давали гризти іграшку, іноді забираючи, а я її щоразу наздоганяв і виривав із пащі людей.
Нарешті настав час обіду й людина поклала у миску їжу, і щойно поставила на підлогу, як я з усіх ніг кинувся до неї! Та раптом миска миттю піднялася у повітря й почала літати понад мене, та я не здавався підстрибуючи до неї і гукаючи спуститись. Зрештою, замарився і щойно зупинився, як літаюча тарілка знову всілась на підлогу подалі від мене. Тож я знову кинувся до неї, але сполохнута, вона злетіла й цього разу. Ще кілька разів я порився до неї, щойно вона торкалася підлоги, та успіху не мав і, зрештою, всівся, обмірковуючи. Миска з їжею також всілась на підлогу. А людина почала казати щось про їжу після чогось на «Сі», та я не розумів, і людина вже почала вказувати на миску, тож я наважився на чергову спробу, і цього разу тарілка не злетіла! І я смачненько попоїв.
Згодом людина пішла до дверей хати й лаяла звіти якогось «Сірка», й дуже хвалила мене, коли я прибіг з’ясувати, що за галас. Мені на шию вдягнули якийсь пасок, я хотів його вкусити, проте не зміг викрутитися, та й покинув, бо не дуже-то й хотілось. І тут відчинились двері на двір, і я рішуче попрямував у них! Та зненацька вони закрилися прямо переді мною, майже торкнувшись носу. Поки я дивувався, двері прочинилсь знову, тож і я рушив на них, та вони знову швидко зачинились. Я всівся обміркувати їхні дивні рухи, адже сперечатися з величезними дверима мені поки що важко. Тож коли вони знову відкрилися, я все ще сидів й замислено споглядав на людину. Та людина без вагань рушила у дверний прохід, і я, надихнувшись, посунув слідом.
p.s. Штибу, перша глава, ги.
