Марго помалу читає, але присіла на кацапські відева про розпакування іграшок, то я ганяю... в іншому не знає, чим себе зайняти, ги. Дуже чекає на школу, проте є певна ймовірність, що піде до дистанційної, бо звичайна то марна витрата часу, але ще побачимо.
У галузі ремонту хати спромоглися лише на передпокій. Який їхав з Одеси аж через Чернівці, проте таки доїхав — переплутали частини двох посилок, і ми отримали стільці замість вішалки.
Кохана дружина все же переконала узяти песика, для чого довго вибирали породу: я бажав хаскі за виглядом, а дружина вівчарку. Ґрунтовно вивчивши питання, кохана доповіла мені таке: хаскі — це вовки, тому вони не кусаються, а тікають від господарів, бо господар для них ніхто; лайки — то мисливські, а ми не мисливці; вівчарка мені завелика і забагато хутра /включно з бордер-колі/; маленькі всі — то є кріси; ще був самоїд — то хутра вже геть багато; також зважали на ціну, бо є цікаві, але ціна захмарна. Потім мені показала малінуа — це справжня собака, а все інше — то ніщастя! Ги. Але зваживши, ми вирішили, що малінуа не потягнемо фізично — треба багато тренувати, а кохана собаку потребує не для того. Оскільки в хаті малі діти, суттєвим питанням була безпека втримання, що зрештою призвело до з'ясування трьох видів собак: службові, бійцівські й невідомошо. Службові мають звичку кидатися на людей, бо то їхній фаховий обов'язок, тому всіх їх одразу викреслили. Невідомошо нам не треба, бо там забагато косяків. А от бійцівські виявилися прийнятними, бо по-перше, мають звичку кусяти лише інших собак, а не людей, бо за кусяння людей їх стріляють нах, а по-друге, вони не кусяють людей, бо не таке в них завдання. Далі кохана вивчила загрози щодо нападів бійцівських порід на господарів або що, і вийшло, що то тупі господарі, скажені собаки, і взагалі безпорідні, що їх намагаються видати за бійцівських. Серед бійцівських найбільше сподобався американських стафордширський тер'єр за підсумком показників: зовнішній вигляд, ціна, наявність розвідників із родоводом, відгуки про батьків тощо. Цуценя знайшлося у Полтаві, куди скаталися Інтерсіті, вперше за тривалий час подорожувавши. Вийшло все незле, родовід у песика такий, що не всі про себе складуть одразу: http://www.pedigreedatabase.com/american_staffordshire_terrier/dog.html?id=2774294-fire-in-your-heart Дали прізвисько Хасан, зменшувальні Хась і Хасько.
Забрали у 2 місяці, зараз майже 4 — виріс удвічі, я підозрюю, за 2 наступних іще удвічі побільшає, бо мати чимала. Помалу виховуємо — дружина передивилась купу відево про це, що в цілому зводять до того, що собаці потрібен лідер, ніякої любові в нього нема. Вдається десь наполовину від бажаного: у кухню ніби не ходить, але іноді забігає, на наше ліжко не лізе, але на інший диван застрибує час від часу, ніби нічого не гризе, але іноді шкодить, поряд ніби іде, але відволікається, зі землі навіть корм не підбирає, але сухий лист іноді й ухопить. Наразі списуємо на те, що все же ще малий надто, і продовжуємо цькувати, ги. Але психіка в песика непогана: боїться ніби небагато, переважно інших собак, але, здається, тому що менший зростом, бо менших за себе не боїться, поки не загарчать. Слухається непогано, команди вивчає в цілому, кинути річ приносить до ніг /а щоби в руки давав довчатимемо/, не лає, котів не кусяє, хоча гратися з ними бажає і завалює зокрема Джуру, дітей намагався чіпати, але отримав від усіх по пиці — тепер поводиться виховано, так само й в інших питаннях — час від часу нахабніє, отримує копняків і заспокоюється.
Щойно повернулися зі села Ставище, куди діти дуже бажали, маючи хибні в'явлення, ґґґ. Але після показу вже не такі впевнені, ги. Спершу перлися півтори години спекотною комфортабельною електричкою, ґґґ. Потім, правда, дід підігнав морозива, тому лісом іти два кілометри було веселіше. Далі вони вивчали ділянку, а я вирішив покататися на старенькій Ардіс Либідь, якій, не доїхавши 500 метрів до школи школи Кожанки, лопнуло камеру і шину, через що довелося, напившись квасу в найближчій лавці, йти домів пішечки 5 км вгору проти вітру взимку. Нічого! Адже наступного дня запланував поїхати до райцентру на ринок по мнясо на шашлики, принагідно прикупити нові камеру й шину. Єдине, думали їхати до Попільні, але туди розклад електричок вранці виявився незручнішим за Фастів, що не завадило запізнитися на електричку зі Фастова, тому перевірили моршрутку звідти на Попільню, що вона нас довезла прямо під вулицю — це добре. Марго зголосилась їхати зі мною в цю невеличку подорож, і хоч притомилась, але витримала гаразд. Увечері першого дня задиміли пів села, бо як же ж без цього.
Новобудова у батьків геть недолуга, але якось перетерпіли спеку.
Другого же дня пішли іще гуляти селом — обійшли частину через два мости через річку Кам'янку довжиною 6 км. Діти лаялись, але дійшли, ги. Узята у пляшці водичка всіх урятувала бо.
Потім Мрак бігав городом зі кравчучкою та надибаною дідом моєї старезною шаблюкою, а Марго копала водойму не пам'ятаю для чого.
Третього дня зі самого ранку наробив шашликів, ними й харчувався потім. Марго натомість розмальовувала криницю.
Також спробував рубати дрова не по центру як звик, а скраєчку — сподобалось! Значно все простіше, хоча раніше такої потреби не виникало, бо стовбури були відносно тонкі, а це батьки були прикупили, то привезли товстенькі — саме привід спробувати. Розказав батьку, але він сказав, що проти колуна й кувалди нічьо не встоїть хочяк.
По обіді вирішив знову покататися на відремонтованій веломашині, проте, проїхавши 7 км через станцію Кожанки і не доїхавши 500 метрів до її школи, знову пробив камеру, але тепер уже згинанням заднього роздовбаного крила під колесо... вертався з водичкою через уже знайому лавочку 5 км вгору проти вітру взимку. Зате поки їхав лісом зустрів білочку! Також дорогою назад прикупив заплаток і клею та й лишив ремонт на батька, ги.
Надвечір на свічку до кімнати залетів шершень, що про них було повідомлення від батьків, але раніше не бачили, проте отримавши "Історією наук" у чоло, пішов спати у смітник, посмертно вколовши мене, коли я згрібав його вологою серветкою. За ним прилетів у пошуках дружбан, але тією же книжечкою був відправлений у політ на полицю рикошетом від стіни й муміфікований у три вологі серветки. Діти це дійство пережили мужньо, зацінивши безстрашні дії татка по випилюванню всього, що йому заважа /я же не перший раз на селі, ґґґ, тим більше після бджіл дядька/. Та й узагалі Марго ганяє вже собак як овець — вони після її галасу тікають далі, ніж бачать, хоча ми їй нагадуємо, що скажена теж може трапитись і все слід робити обачно. Марк іще побоюється, але терапія власним собакою дається взнаки.
На Спаса вранці нагрів шашликів собі на вогнищі й учив дітей смажити сало. Марк спершу кривився, але як унюхав смажене сало, то приєднався.
Вертались 2 км через ліс під розваги діда й баби, ще й морозива на станції попоїли, тому лаятися у двогодинній подорожі спекотною електричкою почали пізніше, ґґґ. Якихось станцій нових між Фастовом і Києвом пододавали — "888 км від маскви" зокрема. Але наприкінці Марго все же наполягла сходити до вбиральні, про що потім шкодувала, хоча сходили все же без фізичних утрат. У Києві нас зустріли, як і проводжали, кохана дружина зі Хасаном.
